http://www.welovecolors.com

http://style.passion.ru

http://uafashion.com

http://community.livejournal.com/trendy_view/

нижче кілька модних трендів цієї весни:

принти: яскраві тропічні кольори, трохи схожі на пір”я папуг, як у колекціях Peter Pilotto та Diane Von Furstenberg.

кольори: тропічні, яскраві і пікантні, від фісташкового до кольорів лимону, лайму та папайї. уся палітра ніжних тілесних кольорів,  а також кольори рідкого срібла і золота в усіх предметах гардеробу: від піджаків до вечірніх суконь. чорний поступається місцем тілесним відтінкам і йому на зміну приходить синій, який у Pantone Fashion Color Report Spring 2009 названо Palace Blue. 

жакети: широкі мішкуваті рукави. подібні силуети представлені в колекціях Marc Jacobs та Rag & Bone.

брюки: модна довжина 7/8 (особливо у моделях з рослинними малюнками). крім того, на вістрі моди – брюки-сигарети.  брюки з рослинними принтами широко представлені в колекціях Henry Holland та DVF.

сукні: на зміну розкішним середньовічним сукням з капюшоном у стилі Marc Jacobs прийшли сукні Vivienne Westwood’s Red Label

про аксесуари я розповім пізніше.

при написанні статті було використано матеріали статті Gill Hart
а також матеріали з сайтів:
www.fashion.about.com
www.peterpilotto.com
www.style.com
www.pantone.com
www.fashiontrendsetter.com
www.rag-bone.com

але приготуйтеся до тривалої переписки, якщо з кимось у вас зав”яжуться якісь віртуальні стосунки, а також до того, що відсотків 90 чоловіків, які проявили до вас інтерес, можуть поспілкуватися з вами тільки один раз у чаті на сайті чи відправити один-два листи й зникнути. не слід лякатися чи звинувачувати себе в чомусь. причини можуть бути різні: чоловік просто вбиває час на сайті знайомств і, може, щодня так спілкується з кимось, поговоривши з вами, він зрозумів, що чимось ви його не влаштовуєте, таке буває й при знайомствах в реалі, правда ж? )

не чіпляйтеся до свого вчорашнього співрозмовника. якщо він справді зацікавився вами, то неодмінно проявить свій інтерес до вас ще раз, а якщо ж ні – то не псуйте нерви та не витрачайте час.

якщо чоловік проявив до вас інтерес на сайті, уважно прогляньте його профіль (інколи там пишуть неправдиві або не зовсім правдиві дані про себе, тому поставтеся трохи скептично до нього). профіль може дати нам інформацію про ім”я, вік (навіть про це чоловіки можуть збрехати ), місце проживання чоловіка, його статус (неодружений/розлучений/удівець, мусульмани інколи можуть бути одружені – будьте уважні!), наявність чи відсутність дітей, освіту, роботу,  шкідливі звички, зовнішність, деякі сайти навіть мають графу про приблизний рівень щорічного прибутку .

після тривалого спілкування, якщо ви знайшли, нарешті, таку людину, з якою ви проспілкувалися кілька місяців, на вас може чекати зустріч з обранцем в реалі. час пошуку такого чоловіка на сайті може бути чималеньким, може рік, а може, й більше.

знайомство через ШЛЮБНУ АГЕНЦІЮ мало чим відрізняється від знайомства в інтернеті. хоча все ж відмінності є: в агенції вам влаштовують професійну фотозйомку, викладуть ваші фото на своєму сайті, зроблять вам анкету тощо, також вас сповіщають про те, що вами хтось дійсно зацікавився, а не смикають, щойно хтось вам підморгне. початкову переписку з потенційним принцом зазвичай веде агенція.

часто зацікавлений у вас чоловік переписується певний час з менеджером агенції (який пише йому від вашого імені), починає щось там собі фантазувати, навіть може подаруночок прислати, а вас тільки тоді запросять (знаю кілька історій, коли дівчину запрошували до агенції, мовляв, прийдіть, вам тут подарунок. вона приходить, від кого подарунок – не знає, а там на неї чекає букет квітів, її фоткають з цим букетом і відправляють фото чоловікові. агенція, звісно, на цьому гроші робить, бо ж за квіти зідрала з нього пару десятків доларів, якщо не більше, а букет купила в найближчому магазині квітів за 50 грн. потім може виявитися, що закоханий у вас – житель якогось Мозамбіку, ви не подумайте, що я расистка, але в нас не так багато дівчат мріють вийти заміж за людину неєвропейського типу). якщо ж хтось із принців вам дійсно сподобався, то через агенцію ви починаєте з ним спілкуватися, якщо ви не знаєте англійської, то вам навіть перекладача дадуть (клієнт все одно за все платить). і може навіть так статися, що ви доспілкуєтеся до зустрічі в реалі. або не доспілкуєтеся. гарантій ніхто не дає.

про інші варіанти знайомства та про те, які помилки жінки роблять найчастіше при знайомстві з іноземцями, я напишу пізніше.

Це не спрацьовує в міжнародних знайомствах. Прямий і недолугий переклад фрази одного підстаркуватого залицяльника, який на третій день інтернет-знайомства спитав, чи хочу я романтичних стосунків. Власне, я не мислю романтичні та будь-які інші стосунки до того, як побачу людину, інакше ці стосунки можуть просто перерости у секс по інтернету. А секс по інтернету – це ті самі ігри з вібратором, тільки з тією різницею, що десь за певну кількість кілометрів сидітиме хтось, міцно стиснувши рукою напружений шматок свого тіла, й шепотітиме oh yeah baby, yeah, babe. Ні, таких романтичних стосунків я точно не хочу.

Власне, чого ми, жінки чекаємо від стосунків? Банально – любові, великої, чистої та нескінченної. Але це радше ідеал, до якого ми прагнемо, але навряд чи колись досягнемо. Загалом ми можемо вдовольнитися і звичайним добрим ставленням до нас, відчуттям захищеності, яке накриває нас, коли ми знаходимося поруч із чоловіком, можливо, хтось може сюди додати ще якісь особливості, на зразок сексуальних ескапад.

Здавалося б, все просто. Варто тільки знайти чоловіка, до якого ми не відчуватимемо фізіологічної відрази, й отримувати від нього бажане. Адже просимо ми не так вже й багато. Хіба ні? Але в реальності все трохи не так. Зустрівши чоловіка, ми то починаємо рахувати гроші в його гаманці, то міряти його член, то вигадувати, щось подібне. І стосунки згасають. Або ж навпаки дозволяємо крутити собою, і зовсім скоро стаємо підневільними. Про нас починають забувати, про нас не дбають, і ми тільки жаліємося своїм подругам, що все так гарно починалося, аж ось він виявився зовсім не тим, за кого ми його приймали, а звичайним… тут кожна жінка може вставити своє улюблене слово.

То чого ж ми хочемо? Принца? Другого батька? Пристрасного коханця з товстим гаманцем? Чи все в одному? Чому ми так рідко кажемо, проживши з чоловіком разом деякий час, що справді щасливі прокидатися й засинати з ним в одному ліжку. Чому ми біжимо до психоаналітика, подружки, стрибаємо в ліжко до коханців чи просто випадкових чоловіків.

Ми шукаємо ідеал, часто забуваючи про свою неідеальність. Ми прагнемо романтичних стосунків, про які зовсім нічого не знаємо. Ми часто зустрічаємося з чоловіками не тому, що справді закохалися, а щоб вирішити якісь свої проблеми: знайти спонсора, не бути самій, забути колишнього, заспокоїти маму, яка так хоче бачити свою доньку заміжньою.

А коли ми ставимо перед собою хибну мету, то неодмінно програємо й в усіх смертних гріхах звинувачуємо чоловіків. І чомусь забуваємо, що ще на початку стосунків хотіли просто втекти від самотності, тоді як запевняли свого обранця, що нарешті знайшли саме того, його, єдиного та неповторного. То, може, нарешті, скажемо собі, чого чекаємо від стосунків? І не будемо брехати, починаючи зустрічатися із кимсь заради сексу, що хочемо провести з цією людиною усю решту життя.

мій кількарічний досвід роботи та стосунків різного плану з іноземцями, думаю, дає мені право висловитися з приводу… тим більше, що досить багато жінок прагнуть знайти собі заморського принца.

отже, коротко про знайомства з іноземцями з метою почати якісь стосунки. всі приклади з реального життя, не тільки мого , але імен не називаю, щоб нікого не скомпрометувати.

ВИ ВИРІШИЛИ ЗНАЙТИ СВОЮ ІНОЗЕМНУ ЛЮБОВ?

де пересічна українка може познайомитися з іноземцем? відсотків 30% знайомств відбувається саме в інтернеті: на сайті знайомств (найпопулярніший спосіб), через сервіси для спілкування он-лайн, як skype, наприклад (я так познайомилася зі своїм колишнім), в чатах на деяких сайтах або через переписку в коментарях (чесно, це теж можливо). десь приблизно стільки ж жінок та дівчат звертаються до різноманітних шлюбних агенцій безпосередньо у своєму місті, а ті вже розміщують фото потенційних наречених на своїх інтернет-ресурсах (тож виходить все одно інтернет дейтінг). відсотків 10-15 жінок знайомляться з іноземцями під час свого перебування за кордоном, приблизно стільки ж на роботі чи через знайомих або родичів (маю приклад однієї знайомої, яка познайомилася через шлюбну агенцію зі своїм чоловіком з Шотландії, а потім познайомила свою сестру із другом чоловіка). решта ж теж знаходять спосіб познайомитися, як приклад можу навести історію знайомства на вулиці, коли іноземець питав у дівчини дорогу, але посмішка дівчини була надто яскравою, щоб він міг проминути таке диво

ЯКИЙ СПОСІБ ЗНАЙОМСТВА ОБРАТИ?

з усього вищепереліченого найбезпечнішим для мене особисто є спосіб знайомства через знайомих або на роботі. зараз поясню, чому. якщо тебе знайомлять з іноземцем твої друзі-знайомі-рідні, то більше впевненості в тому, що твій новий шанувальник не виявиться злочинцем чи аферистом. все ж таки знайомлять вони тебе з тим, кого знають, а не просто із хлопцем з сусіднього столика в барі. те саме й про роботу, працюючи з іноземцем в одній компанії та задумуючи його зваблення, є можливість хоч трохи вивчити його й зрозуміти, що він з себе являє.

пробіжуся по інших варіантах знайомств. знайомство в інтернеті в усіх формах – непоганий спосіб, якщо ви добре володієте хоча б англійською. шлюбна агенція – вимагає грошей, суму не назву, але виготовлення фото, розміщення анкети, деякі інші послуги можуть вартувати вам певної невеликої суми, хоча більшість агенцій для жінок працює ніби безкоштовно, а за все платять чоловіки. знайомство під час перебування за кордоном, переважно в якості туристки, рідко може подарувати вам щось більше, ніж кілька ночей з аборигеном, якщо ви легко піддастеся його чарам. хоча маю приклад шлюбу дівчини, яка вчилася в Німеччині й там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

(далі буде)

окрім всього цього є ще шаблони. шаблони, як на мене, найстрашніша річ. спробую пояснити, чому саме найстрашніша. мало хто сперечатиметься про те, що наше життя значною мірою стандартизоване та підігнане під певні шаблони та моделі. як співають Гайдамаки: “а потім школа, модель суспільства, й доля вуличного злочинця”. кажучи “наше життя” я маю на увазі життя в окремо взятій країні, бо ж модель життя певної країни визначається її минулим.

отже, модель життя українського суспільства. звісно, до аналітика мені далеко, але спробую навести основні характеристики.

якщо ти не маєш влади – сиди, мовчи й слухай тих, в кого влада є або тих, хто думає, що в них є влада.

якщо в тебе немає грошей – працюй там, де платять, аб ти не вмер з голоду, вдавай, що працюєш, а роботодавець вдаватиме, що тобі платить.

якщо ти нічого не знаєш та не вмієш – сиди з розумним виглядом й вдавай, що все знаєш і розумієш, головне не супереч нікому й постійно дізнавайся, що хоче твоє безпосереднє начальство.

якщо в тебе немає гордості – підкоряйся тим, хто казатиме тобі, що ти і як маєш робити.

якщо ти не маєш совісті – дури всіх, хто не може тобі нічого зробити, заробляй гроші, як тільки можеш, купи собі диплом про вищу освіту, якщо ще не маєш, стань ліпшим другом когось при владі й років до 50 станеш або депутатом, або президентом, або зіп”єшся ще до того.

по суті, це шаблони українського життя. якщо ти дотримуєшся цих шаблонів – рано чи пізно вийдеш в люди. тебе будуть всі тихо ненавидіти, але тобі буде начхати, то ти ж виб”єшся в люди.

але в кожному суспільстві є певна кількість ідіотів, які не хочуть підкорятися шаблонам. вони, ці ідіоти, стають журналістами й потім їх знаходять у Таращі, стають правозахисниками, а потім їх засуджують та відправляють кудись подалі чи вбивають у божевільнях, стають письменниками й їх або не друкують, або друкують і молодь носить їх на руках…

є ще доктор Грегорі Хаус та Людина-павук, але пор них іншим разом

жити без шаблонів важко, бо для соціуму такі люди – чужорідні елементи, й соціум намагається виплюнути їх, як кісточку, яка застрягла в горлі й не дає дихати. жити без шаблонів хоч раз у житті пробують всі: Бітлз та джинси у фарцовщиків (за радяньских часів), громадянські шлюби та позиціонування себе як українців (на зламі 80-90-х), поїздки на Захід (у 90-х), прагнення виділитися з сірої маси хоч чимось (зараз). ми всі перехворіли чи хворіємо на прояви особливості й неповторності (сережки в усіх місцях, особливий одяг, музика, поведінка, оточення, захоплення…). але в більшості з нас протистояння шаблонам виявляється лише в зовнішніх проявах в думках же шаблонам протистоять одиниці. загалом – це правильно, бо надто багато особливих людей в соціумі зробить їх, особливих, звичайними й баланс порушиться.

але є шаблони – пережитки минулого, з якими треба боротися, або яким слід підкоритися, зізнавшись, що погоджуєшся на життя за неприйнятними для тебе шаблонами.

одним із таких шаблонів, яким більшість з нас боїться протистояти, є совковий шаблон не висловлювати своєї думки, якщо вона суперечить думці більшості або начальства, тобто запхати свою, відмінну від інших точку зору, глибоко до д… й встонадцяте погодитися з усім, аби тільки не виділитися з сірої маси. згодна, що зробити кар”єру чи заробити купу грошей, висловлюючи свою точку зору (спокійно, виважено, ввічливо) навряд чи вдасться. але, змовчавши раз, ми мовчатимемо й надалі – відсуваючи все далі й далі переспективу того, що колись совковість покине нас та ми, нарешті, станемо жити в злагоді зі своїми бажаннями.

p.s. як мудро підмітив хтось (не брехатиму хто саме, бо забула): маючи досить грошей, легко грати в шляхетність. може, для нас, бідних і нещасних, ще не настав той час, коли ми зможемо зіграти в цю гру.

Ми бачимо себе не такими, якими бачать нас інші люди. І зовнішньо, і в поведінці. Чому ми малюємо самим собі неіснуючий образ себе, який зовсім не співпадає з тим, якими нас бачать інші? Можливо, так ми реалізовуємо нездійснені бажання, якісь недосяжні мрії та сподівання на нас самих.

Моя подруга в житті виглядає досить звичайно, але коли я дивлюся на її фото, то бачу зовсім іншу жінку. На фото вона розкутіша, вільніша, навіть трохи агресивніша. Вона значно привабливіша на цих відбитках митей її життя, ніж в реальному житті. Може, фото відбиває ту частину її сутності, яку не бачать інші люди, може, то та її частина, яку вона створила сама для себе?

Зі мною все трохи по-іншому, на фото я виглядаю значно гірше, ніж в житті, вдалі фото можна перерахувати на пальцях. На цих світлинах, які подобаються мені, фотографу вдалося вловити оту частинку мене, яку не бачать інші люди, але яка дуже подобається мені.

Певно, ті частини нас, які бачимо тільки ми, просто не є справжньою частиною нас, а всього лише вимріяним образом, який подобається нам, який ми одягаємо, немов нову сукню для вечері в ресторані. Ми одягаємо свій вимріяний образ лише на мить, аби сподобатися самим собі, а потім зняти його та повісити, наче сукню, до шафи – до наступної вечері.

Що нас змушує прибирати різних подоб, приміряти на себе різні маски, ховатися під ними від оточуючих та часто й самих себе?